10 липня, у День вшанування загиблих медиків, в Івано-Франківському національному медичному університеті відбулася акція-реквієм «Посвіт пам’яті».
Участь у заході взяли рідні полеглих медиків, представники влади, медичної спільноти, духовенства, студенти та викладачі. Присутні поклали квіти до меморіальних дощок, на яких викарбувані імена медиків і студентів ІФНМУ, які загинули, рятуючи інших під час російсько-української війни. Також вони запалили лампадки та вшанували пам’ять полеглих хвилиною мовчання.
Заступниця міського голови Вікторія Дротянко зазначила, що медикам рідко доводиться брати до рук зброю, однак саме вони часто стають мішенню, адже дають обіцянку захищати, допомагати й рятувати людей.
«Безумовно, наш обов’язок – виявляти велику шану родинам загиблих захисників, допомагати їм. Наш обов’язок – виховувати в дітях любов і цінування життя. Звісно, також наш обов’язок – донатити, допомагати війську, захищати державу й безперервно працювати», – сказала Дротянко.
Заступниця голови Івано-Франківської ОДА Людмила Сірко наголосила, що більшість загиблих медиків були добровольцями, адже не могли залишатися осторонь. За її словами, навіть сьогодні в медичних закладах бракує кваліфікованих працівників, оскільки багато з них служать на фронті, рятують поранених на передовій і в польових госпіталях. Вона додала, що військові неодноразово розповідали їй, як чекали на бойових медиків, які вивозили їх із «сірої зони», надавали допомогу та рятували життя.
«Але ми бачимо, що й медики втрачають життя, рятуючи інших. Ми бачимо, наскільки жертовно вони віддали свої життя за побратимів, за тих хлопців, яких, можливо, навіть не знали. Але вони не могли стояти осторонь. Сьогодні ми вшановуємо їхню пам’ять і просимо, щоб вона ніколи не була забута», – сказала Сірко.
Ректор ІФНМУ Роман Яцишин наголосив, що пам’ять про загиблих має жити не лише в меморіалах, а й у справах тих, хто продовжує їхню місію.
«Вони жили заради майбутнього життя. Вони жили, вчилися, лікували. І тепер живуть у нашій пам’яті, наших справах, адже має бути тяглість, після них має залишитися слід. Слід не лише на світлинах, а й у серці», – сказав Яцишин.
Мама загиблого бойового медика Олеся Власій розповіла, що її син на початку повномасштабної війни навчався на п’ятому курсі медичного університету. Із перших днів він намагався вступити до війська добровольцем, однак йому радили завершити навчання та отримати диплом медика. Попри це, він був переконаний, що його місце – на фронті, адже не міг залишатися за партою, коли тривала війна.
«Мій син казав: “Поки війна, моє місце там. Я не можу бути тут, за партою”. Він був щасливий, коли з третьої спроби постукав у двері коломийської “десятки”, і йому зрештою сказали: “Добре, ми тебе візьмемо бойовим медиком”», – розповіла Олеся Власій.
На завершення учасники заходу спільно помолилися за полеглих медиків. Організатори наголосили, що пам’ять про них має жити не лише в меморіалах, а й у вдячності та щоденній шані до їхнього подвигу.
